На дорозі нас зустрів головний мисливствознавець Саша Ковальов і по дорозі до мисливської базі провіз по угіддях, знайомлячи з околицями і розповідаючи про тутешню фауну і полюванні. Тут вперше я побачив живих бабаків, які при нашому наближенні видавали різкий свист, що попереджає своїх одноплемінників про небезпеку. Після чого вони колобком скочувалися в безпечну норку, за місцевим назвою – бутан. Живуть вони колоніями і використовують різні за призначенням нори – зимові, кормові, проміжні. Чисельність бабаків приємно здивувала – у великій кількості вони сиділи стовпчиками уздовж доріг по схилах навколишніх пагорбів і балок. У п’ятдесяти метрах від мисливського будинку, що стоїть на деякому віддаленні від села, живе численна родина – сім бабаків-сеголетков і 4-5 дорослих особин. Мисливці їх не турбують, вважають своїми, домашніми. Вони у відповідь, що звикли до близькості людського житла, дозволяють підійти до них на пару метрів і зробити серію відмінних фотознімків. При цьому вони позують як справжні фотомоделі з Парижа.
На наступний ранок, відпочилі та повні райдужних надій, ми виїхали на полювання. Для мене це була перша в житті полювання на бабаків.
Полюють на них по-різному. Кілька років тому на сторінках «РІГ» описувалася полювання на бабака в Калмикії, де полювання побудована на природному цікавість байбака. Мисливець накидає на себе шкуру барана з головою і рогами, пригинає ноги і, виконуючи химерні «шаманські» танці, повільно наближається на постріл до вилізлим з нір цікавим тваринкам. Із США до нас прийшов як спорт «вармінтінг» – високоточна стрільба бабаків на максимальній відстані. Місцеві мисливці, не маючи нарізної зброї, полюють своїм способом. Не кваплячись підходять, на скільки можливо, до колонії бабаків, лягають під полог, що маскує їх з навколишнім ландшафтом і терпляче вичікують виходу звірків з бутанів. Обережність і терпіння з лишком окупаються пострілом з дробової рушниці та здобутим трофеєм. Таким же способом на них полюють природні мисливці – вовк і лисиця. З карабіна їх стріляють тільки в голову, інакше, подраненние, вони миттєво йдуть у свої глибокі нори, де в результаті гинуть.
Місцева природа для мене незвична і своєрідно красива. Лісостеп – перехідна кліматична зона від лісів до степів, тому в ній чергуються ділянки степової та лісової рослинності. Схили високих пологих пагорбів перетинають глибокі яри-балки. Різнотрав’я, що покриває рівнину і пагорби, чергується з чагарниками білої акації і з полями, засіяними соняшником, соєю, «пашеніцей», гречкою. Під високими акаціями розташовуються різнокольорові вулики, з яких з низьким гулом вилітають на збір нектару бджоли. Рідкісні в нашій смузі птиці наповнюють своїм співом тінисті діброви. Сухий, гарячий вітер, що пахне терпкими степовими травами, переповнює легені. Зверху, з пагорбів, добре проглядаються сурочьі колонії і, як обведені циркулем, краї об’їдених ними полів. Особливо люблять вони молоді пагони соняшнику. А для прохарчування одного бабака потрібно приблизно гектар трав’яних угідь на рік.
Незабаром ми під’їхали до бутаном, на яких стояли стовпчиками бабаки і з тривогою поглядали на близьку автомашину. Пролунав пронизливий свист, і більша половина звірків миттєво зникала з поверхні землі. Дорослі, більш досвідчені та обережні байбаки першими ховалися в нори, тоді як молоді підпускали нас на сто, а то й на сімдесят метрів. Стрілянина по них велася з карабіна оболонковими кулями калібру 223 Rem з сошок або пристрілювальний мішечків, встановлених на капоті автомобіля. За деякими тваринкам вдавалося зробити по кілька пострілів, перш ніж бабак падав замертво або переховувався в своєму підземеллі. Патронташ швидко порожнів і я був радий, що напередодні нашої поїздки поповнив свій боєзапас, відвідавши збройовий салон.
Сама полювання починається з пробудження і виходу бабаків на світанку і триває до моменту, коли сонце починає припікати, і більшість бабаків ховаються у своїх прохолодних нірках. Увечері, приблизно з семи годин і до настання повної темряви вони знову вилазять на поверхню перекусити, розім’ятися, поспілкуватися з іншими родичами і потім залягти до ранку в солодких нічних мареннях. У цей час можна знову випробувати себе на вміння точної стрільби.
Перших байбаків ми взяли тільки ввечері – перша половина дня пішла у нас на пристрілювання і «адаптацію» до місцевих умов. А вже на наступний день ми скуштували і страва з цих звірків. Приготоване за місцевим рецептом, воно мені дуже сподобалося. М’ясо за смаком віддалено нагадує зайчатину.
Денний час між полюваннями ми проводили на озері. Погода стояла спекотна. Сонце вдень припікало, вода в озері була теплою і ми користувалися цим для освіжаючого купання. На човні з мотором або з берега, озброївшись вудками, ми ловили на солодку кукурудзу «Бондюель» дзеркальних і лускатих коропів, білого амура. Дивовижний шашлик з виловленої риби готував рідний брат Саші Микола. Пристрасний мисливець і великий любитель мисливських собак. Багато цікавих, цікавих і смішних історій повідали нам брати зі свого мисливського досвіду. Далеко за північ, втомлені, ми, бажаючи один одному гарної ночі, розходилися з-за обіднього столу на пару годин, щоб на світанку знову вирушити на полювання.
Пару разів ми виїжджали до далеких кордонів мисливського господарства, де вартували до глибокої ночі вихід кабанів на поля. Місцевість тут більш лісиста, глуха, зручна для проживання кабана. Недарма в цих місця в Громадянську війну довго не могли спіймати легендарну банду отамана Колесникова.
Здебільшого наші маршрути пролягали по полях. Сухі й рівні чорноземні грунтовки дозволяли швидко переміщатися між полями, розганяючись до 100 і більше кілометрів на годину. Часто дорогу перетинали великі русаки і руді розбійниці – лисиці. Одна з них впала під нашим пострілом. У пащі вона стискала пару задушених великих курчат, викрадених з найближчого села.
Тиждень минув непомітно і нам пора збиратися додому. За час полювання ми об’їхали і познайомилися з багатьма куточками цього гостинного господарства, такого багатого різноманітної дичиною. Упевнений, що довгими зимовими вечорами в сльотавої столиці я не раз буду згадувати грають у нори лисенят, цікавих живих «стовпчиків» на бутаном, що б’ється на гачку амура, затриманих браконьєрів, гарячий нічний вітер, що пахне полином. І звичайно ж чудових місцевих мисливців, які стали для мене друзями, яким хочеться сказати велике спасибі за чудово проведений час.
Г. Крилов
Фото автора
“Російська Мисливська газета № 39 – 2009 р.”
